Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

   Ніна Виноградська

20 листопада у гуртожитку ліцею відбувся вечір-реквієм, прсвячений пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932-го–1933-го років, який підготували вихователь та бібліотекарі.

 Щороку Український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Цього року вона присвячена окремим історіям людей, які не мовчали про Голодомор. Гаслом кампанії є «Пам’ять, що рятує: голоси правди». Учніі говорили про внесок тих людей, які доносили правду про страшні злочини комуністичного режиму, а саме про Рафаеля  Лемкіна- автор терміну «геноцид; Уласа Самчука  – автора роману «Марія», першого великого художнього твіру на тему Голодомору; Опанаса Заливахи – першого в українському образотворчому мистецтві, хто підняв тему цієї людської трагедії: Роберта Конквеста  – автора книги “Жнива скорботи” – одного з найбільш ґрунтовних досліджень про Голодом;  Джеймса Мейса, який запропонував запалювати свічки в знак пам’яті за померлими від Голодомору, щоб вони освітили «майбутнє без жертв, без насильства, без жахів».

Пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі. 

Leave a Comment

four × three =